Ця стаття — частина серії статей, де ми розповідаємо про те, як можна пояснити свій психоемоційний стан близькій людині залежно від твого досвіду повернення.

Часто у віці після 60 років людина обертається назад і переглядає свої життєві рішення, згадує свої досягнення та невдачі. Щоб відчути цілісність, спробуй поглянути на своє життя з вдячністю за все добре і прийняттям щодо отриманого досвіду. Також перехід з попереднього життєвого етапу — військової служби — на інший — цивільне життя у статусі ветерана/ветеранки — може супроводжуватись кризою. Це — нормально. До того ж кожна криза є потенційним кроком вперед в особистісному розвитку.

Звільнення за віком — це не кінець твого шляху воїна, а можливість перейти на новий життєвий етап та наповнити його новими сенсами, наприклад:

Водночас після звільнення за віком тебе цілком передбачувано очікують певні виклики та пов’язані з ними завдання:

З огляду на бойовий досвід, чи не найбільшим викликом після повернення є потреба говорити з близькими про свій стан. І якщо вікові зміни та фізичне самопочуття простіше пояснити та описати, то розповідати про психологічний стан може бути справді складно й незвично. Але якщо не говорити про свої почуття й думки, то їх ніхто не почує.

Як пояснити близькій людині свої емоції та почуття

Якими складними й заплутаними не були б твої почуття — втрата сенсів через зміну життєвого етапу, розгубленість, бажання бути корисним або корисною, пригніченість через складнощі з фізичним здоров’ям тощо, — їх можливо озвучити та пояснити.

Щоб висловити свої почуття близькій людині, використовуй модель «Я-повідомлення», що складається з чотирьох основних частин:

Можеш використовувати також скорочену форму «Я-повідомлення»: «Мені хотілося б, щоб ми домовилися про те …», «Коли я чую …, мені неприємно».

Щоб навчитися виражати себе, потрібен час. Ось 10 порад, які допоможуть краще висловлювати свої почуття:

Як пояснити, які поведінкові реакції ти можеш мати

Близькі ветеранів/ветеранок часто стурбовані тим, як зрозуміти поведінку людей із бойовим досвідом. Пояснюй рідним, що насправді є причиною уникання, роздратованості «без причини», бажання вживати алкоголь або ліки, дистанціювання або раптових спалахів агресії, самозвинувачення та інших станів. Розглянемо кілька станів і проговоримо, як казати про них і поводитись у кожному випадку.

Якщо ти дратуєшся «без причини»

Якщо ти почуваєшся винним/винною

Так психіка захищається від безсилля та відсутності контролю. Якщо почуваєшся винним/ою, то відповідно виникає ілюзія, що ти міг щось змінити в минулому. Але війна — не твоя провина. Простіше звинуватити себе, ніж прийняти той факт, що є речі поза межами твого контролю.
Що ти можеш зробити: ● поговори про це з людьми, які відчувають те саме, звернися до фахівця у сфері психічного здоров’я;● дбай про свій ресурс, дозволь собі жити й відчувати радість; ● спрямуй енергію на корисні справи.

Якщо ти відчуваєш відстороненість від реальності

Таке відчуття має назву дереалізація й може бути одним із наслідків впливу перенесених контузій (далі — черепно-мозкова чи акубаротравма). Крім того, його причиною може бути те, що триває твій процес адаптації до цивільного життя на фізичному та психологічному рівні.
Що ти можеш зробити: ● дай собі час; твоєму організму потрібен певний період для відновлення та пристосування до змін; усе не може відбутись миттєво, і це нормально;● підтримай процес адаптації та відновлення за допомогою простих, але важливих речей: сну, збалансованого харчування, приємного спілкування, помірних фізичних навантажень, а також ресурсних активностей — справ, які дають тобі відчуття задоволення та наповненості життям; згадай, що любив/ла робити раніше — прогулянки, читання, музика, бути на природі, творчість тощо, — й обов’язково віднайди час у своєму розпорядку дня для таких занять.

Якщо ти відчуваєш втрату опори, розгубленість

Втрата опори, відчуття змін навколо, труднощі з тим, щоб «зібратись»; розбитість, пригніченість можуть бути пов'язані як із наслідками черепно-мозкової чи акубаротравми, так і з психологічною реакцією на звільнення зі служби.
Що ти можеш зробити:● Звернись по допомогу, щоб знайти вихід та розв'язання ситуації, яке допоможе почуватись краще. І не важливо, які причини твого стану. ● Подбай про сон, харчування, режим дня, помірну фізичну активність. Це базові потреби, які слід задовольнити для доброго самопочуття. ● Зважай, що для успішної адаптації та реабілітації після звільнення потрібен час, сприятливі умови та соціальна підтримка. Поліпшити твій стан можуть ресурсні активності та спілкування з близькими людьми.

Якщо ти проживаєш втрату

Горювання, сум, біль, злість, розпач, роздуми про те, що ти міг/могла зробити інакше, є важкими, але нормальними реакціями на втрату. Втрата може стосуватись не лише смерті близьких людей, але й часу, стосунків, можливостей, стану здоров’я тощо.

Якщо відчуваєш, що проживання втрати затягнулось на понад рік, звернися по допомогу до фахівця у сфері психічного здоров’я.

Якщо складно адаптуватися

Повернення після служби — складний виклик. Часто говорять, що в тих, хто пішов захищати країну, є три великі виклики — наважитись піти й навчитись воювати, воювати й вижити, а потім повернутись і жити далі. Останній виклик часто найскладніший. Недостатньо повернутись в умовно безпечний спокійний тил та фізично відновлюватись. Психологічна адаптація теж дуже важлива і тривала.
Досвід війни змінив тебе й виховав нові риси. Перебуваючи на війні, ти дуже швидко й надійно засвоїв/ла прості й зрозумілі правила, які допомагали виживати: ● відрізняй своїх і чужих; ● довіряй тільки своїм і знай ворога; ● дій швидко, непередбачувано й агресивно; ● контролюй свій простір і свої речі; ● не проявляй емоцій, говори мало й по ділу.
У тебе могли з’явитися інші риси — жорсткість, любов до зброї, чорний гумор, звичка прогнозувати й розраховувати на найгірший сценарій. Під час служби згадані вище правила потрібні й дієві. Та в цивільному світі діють інші. І після повернення тобі потрібен час, щоб до них адаптуватись і звикнути. У період адаптації може виникнути бажання повернутись на фронт, адже те життя здається простішим, зрозумілішим і правильнішим.
Тобі потрібен час і щоб усвідомити та пережити те, що відбувалось на війні. Це важко, від цих переживань ти можеш погано почуватися. Таке осмислення також може тривати довго — кілька місяців, пів року, іноді рік. Та навіть через роки якісь риси та звички назавжди залишаться з тобою, і це нормально.
Адаптація може відбуватись довше, якщо тобі довелось пережити щось, що зараз повертається так званими симптомами повторного переживання важкого стресу: нав’язливими спогадами, флешбеками чи сновидіннями; чимось, про що не хочеться згадувати, а воно все одно лізе в голову.
Щоб полегшити свій стан: ● не вживай алкоголь та інші психоактивні речовини, вони пригнічують нервову систему, погіршують твій стан і з часом спричинюють залежність; ● дай собі час — твій стан непростий, але нормальний як для того, що тобі довелось пройти;● шукай те, що дасть тобі підтримку, відчуття безпеки або спокою; те, що для тебе матиме сенс; це можуть бути ті самі речі, що до війни, або нові, адже стільки всього змінилось; ● тримай зв’язок з побратимами, це важливо навіть після закінчення служби; ● не давай місця почуттю провини — ти повернувся/лась, отже, на це були поважні причини; це не твоя провина, а твоя відповідальність — робити те, що ти можеш, там, де ти є тут і тепер.
Якщо твій стан істотно не змінюється або погіршується протягом тривалого часу (кілька місяців і більше) і адаптуватись все ще важко, звернися по підтримку до фахівця/чині у сфері психічного здоров’я.

Якщо тягне повернутись назад

Це бажання викликає чи не найбільше нерозуміння з боку близьких. Якщо в тебе виникає бажання повернутися назад, отже, триває твій період адаптації до цивільного життя, де ти є зараз, нових правил і умов. Чи вдається тобі усвідомити, що ти уже в цивільному середовищі? Чи можеш відчути себе тут, отримати тут підтримку й бути потрібним/ою?
Природно бажати повернутися. Там ти розумів/ла, що відбувається, почувався/лася на своєму місці, там лишились твої побратими/посестри. Там було заради чого залишатись, але тепер потрібно знаходити причини бути тут. Чи є в тебе тут робота, заняття, родина, захоплення, друзі?
Для повернення й адаптації потрібно багато внутрішньої сили та терпіння. Те, що ти проходиш зараз після повернення, — це не кінець, а продовження твого шляху воїна, і, можливо, потім це допоможе тобі підтримати і своїх побратимів/посестер, що будуть повертатись.
Що ти можеш зробити:● Зверни увагу на сон, їжу, режим дня, спорт. Це базові потреби, які ти маєш задовольнити для гарного самопочуття. ● Відвідай зустріч ветеранів/ок, поділись там своєю історією і дізнайся, як цей період проходять інші. Ти маєш свій важливий досвід і проходиш його по-своєму, але може виявитись, що ти не самотній/самотня в цьому. ● Спробуй згадати й написати список того, що раніше допомагало тобі справлятися зі складними емоційними переживаннями. Можливо, це те, що допоможе і зараз. Напиши список, щоб мати його напохваті у скрутні моменти.● Звернись по допомогу до фахівця/чині з психічного здоров'я, якщо пригніченість і складні думки заважають тобі жити, робити прості буденні речі, як-от виходити з дому тощо.

Якщо є сильна тривога та тривожні переживання за майбутнє

Переживати за майбутнє — цілком нормально, особливо в теперішніх умовах. Якщо ти робиш це надмірно — надто часто або постійно, і це заважає тобі виконувати повсякденні справи та псує якість життя, тоді слід замислитись про звернення по психологічну допомогу до відповідного фахівця/чині — психолога/ині або психотерапевта/ки.

Щоб допомогти собі ще до звернення до фахівця, можеш застосувати техніку «Дерево прийняття рішень» Батлера та Хоупа.

Візьми аркуш паперу. Задай собі послідовно 3 запитання:
1. Про що я переживаю? Запиши відповідь
2. Чи це реальна проблема і чи можу я щось зробити для її розв’язання?
Якщо відповідь «Так» — розроби план розв'язання проблеми й перейди до наступного запитання, якщо відповідь «Ні» — відпусти переживання та спрямуй увагу на щось корисніше.
3. Чи я можу щось зробити для втілення цього плану зараз?

Якщо відповідь «Так, я можу» — зроби це, відпусти переживання та спрямуй увагу на щось корисніше. Якщо відповідь «Ні» — заплануй, як і коли саме ти будеш втілювати розроблений план; відпусти переживання та спрямуй увагу на щось корисніше.

Якщо твої переживання стосуються ситуацій та подій, які є нереалістичними, малоймовірними або на які ти зовсім не маєш впливу, то вони здебільшого є некорисними, та ще й позбавленими сенсу.

Як молоді люди можуть потребувати підтримки та опори старших, так ти прагнеш бути потрібним/ою своїм близьким, особливо в умовах, коли ви тривалий час були далеко один від одного. Полегшити твою адаптацію до цивільного життя після звільнення за віком допоможе турбота — тебе про себе та близьких і близьких про тебе. Турбота — це психологічна протилежність байдужості та апатії. Якщо ти не можеш досягти продуктивності, не маєш змоги або потреби турбуватись про інших людей, справи чи ідеї, у тебе може виникати байдужість, пригніченість, почуття безсилля. Тож дбай про себе, відстежуй свої емоції та їхнє фізичне відображення в тілі й обирай стратегію поведінки, які ми описували вище.