Ця стаття — частина циклу статей про те, як говорити з дітьми про твій стан після повернення до цивільного життя.

У молодшому шкільному віці в дітей розвивається довільність (уміння ставити цілі, долати труднощі та перешкоди) та рефлексія (усвідомлення своїх бажань, думок, почуттів). Дитина може починати скеровувати свою увагу й усвідомлювати дії, наслідки, свої відчуття. У ній поєднуються ознаки молодшого віку з тим, що вона поступово дозріває. Утім, вона залишається дитиною й потребує гри, розваг, заохочення, роз’яснень і підтримки. Також може проявлятись імпульсивність. Дитина тільки напрацьовує вольову регуляцію поведінки й схильна до зовнішньої розрядки.
Дітям цього віку ще складно витримувати тривалі навантаження. Втома провокуватиме в них реакції більш раннього віку. Дитина рідко може примусити себе робити те, що їй не хочеться, без зовнішньої мотивації — відзнаки, похвали дорослого, заохочення.
У цьому віці до природних страхів (страху смерті, болю) можуть приєднуватись соціальні — бути не тим, кого авторитетні дорослі хочуть бачити, страх зробити помилку, бути виключеним чи не прийнятим у групу. Фокус авторитетності поступово переходить до інших в житті дорослих (вчителів, тренерів), хоч батьки залишаються в пріоритеті.
Дитина може боятись розповісти про свій страх чи тривогу, поставити важливе запитання, якщо має досвід знецінення своїх почуттів. Нормалізуй емоції дитини, пояснюючи й повторюючи, що відчувати ті чи ті почуття — це нормально. Можеш використати плакат «Маніфест емоцій». Також дитині важливо чути від дорослих та бачити, як вони допомагають собі впоратись з сильними емоціями.
У дитини розвивається наочно-образне мислення, тож під час встановлення правил і спілкування використовуй плакати, картки; пиши нагадування.
Під час переходу до шкільного життя в дитини з’являються нові обов’язки. І вона вже готова та повинна мати певну посильну відповідальність у своїй родині — поливати квіти, накривати на стіл, прибирати за собою. Саме така відповідальність дає змогу дитині відчувати свою силу — внесок. Але якщо ти жорстко висуватимеш вимоги, дитина може проявляти супротив. У цьому віці для неї важлива твоя послідовність.
Дитина чутлива до своєї території. Не слід її торкатись без попередження, входити до вбиральні та ванної кімнати, брати її речі без дозволу. Дівчата та хлопці в цьому віці починають соромитись митись чи переодягатись у присутності дорослих. Для них важливі домовленості та повага.
Дитина може не дозволити поставити їй відверте запитання, приховувати почуття, які вважає «поганими», неприйнятними. Її тривога може проявлятись у тому, що вона не може зосередитись на уроках, а прихована агресія — в тому, як розвиваються стосунки в школі.
Дитина потребує тілесного контакту, але може соромитися просити про нього напряму. Вона може відмовлятись від дій, якщо боїться, що не впорається з задачею. І дуже важливо те, що дитина потребує твоєї підтримки.

Як спілкуватись з дитиною молодшого шкільного віку

Обери час, коли маєш сили та можливість не поспішати. Для початку розмови можеш використати гру, наприклад, карткову гру для дітей та дорослих «Скажи мені. Сила запитань».
Запитай дитину, про що вона хотіла б знати. Для неї можуть бути важливими запитання, що таке війна, чому виникають війни тощо. Ти можеш пояснити своїми словами або ж скористатися методичними рекомендаціями «Як говорити з дітьми про війну та мир».
Якщо дитина запитає, чи було тобі страшно, чесно відповідай, що страх — це природна нормальна реакція; що іноді бувало страшно, як і всім, але ти впорався/лася. Можеш розповідати дитині як серйозні, так і смішні випадки зі своєї служби. Навіть добре, якщо розповідатимеш про жарти, тварин, що жили поруч, про те, що додавало радості. Це буде важливим досвідом для дитини, як бачити ресурс навіть у складні часи. Якщо вона запитає про тих, хто був поряд з тобою, розкажи про своїх побратимів і посестер.
Якщо поцікавиться, чи пам’ятав/ла ти про неї, обов’язково наголошуй, що не завжди міг/могла бути на зв’язку, іноді не було сил, але завжди пам’ятав/ла і хвилювався/лася, чи пам’ятає про тебе дитина.
Запитання можуть бути й про те, де ти мився/лася, ходив до туалету; чим займався/лася, коли був вільний час тощо. Якщо тобі комфортно, розкажи про це дитині, або ж можеш сказати, що зараз не комфортно про це розповідати, можливо, поговорите на цю тему згодом.
У дитини може виникнути запитання, чому ти її покинув/ла, чому не завжди виходив/ла на зв’язок. Сприйняття дітей егоцентричне. Але дитина може вже й не запитати про це в такому віці. Можеш відповісти, що не був/ла поруч, але точно був/ла з нею в думках. Наголоси, що ти виконував/ла свій обов’язок, і не пробачив/ла б собі, якби вчинив/ла інакше.
Якщо дитина запитає, чи любиш ти її, запевни, що точно любиш, але не завжди можеш це показати. Розкажи, що людина, яка повернулася з війни, деякий час може нічого не відчувати й дивно реагувати. Але це не означає, що ти не любиш дитину. Можеш запитати, як дитина відчуває, що ти її любиш. Хай дитина розповість про свою потребу у виявленні почуттів. Також можете з нею домовитися про слова-паролі, умовні знаки (рукостискання, жести, доторки), слова, якими будете вітатись, прощатись чи використовувати, щоб підкреслити близькість.
Розкажи, що зараз намагаєшся знов звикнути до життя вдома, в місті/селі; що тобі потрібна допомога. Попроси дитину розповісти, що змінилось в місті/селі; тримати тебе за руку, якщо раптом ти пригадаєш щось, що може тебе засмутити. Поясни, що саме тобі заважає, а що — допомагає на етапі повернення до цивільного життя.
Деяких дітей лякає військова форма, іншим — вона навпаки додає відчуття того, що тато/мама належить до особливої спільноти. Подаруй дитині шеврон, браслет або будь-що інше, що давало б їй відчуття долученості до справи тата/мами. Дитина може запитувати, чому ти носиш чи не носиш форму. Поясни їй.
Під час розмови з дитиною можеш сказати: «Уявляю, як ти тривожився/лася та сумував/ла, а, можливо, злився/лася, коли мене не було поруч. Шкода, що тобі довелося через це пройти. Зараз я поруч. Ми разом».
Важливо повторювати: якби була можливість, ти був/була б поруч; що ти радієш дорослішанню дитини й тому, що на неї можна розраховувати.
Можеш розповісти дитині, що коли людина довго перебуває в небезпечних умовах, її нервова система забуває, як бути в безпеці, вона постійно готова реагувати, щоб відповісти на загрозу. Тому поки ти звикаєш до мирного життя, у тебе можуть виникати різні реакції на певні події. Це не відображає твого ставлення до дитини, а стосується лише війни та відновлення. Проси дитину не підходити зненацька, не видавати різких гучних звуків, попереджати про сюрпризи, про те, що можуть прийти гості тощо.
Як можна пояснити свої відчуття: «Я так тебе люблю, і завжди радий/а бути з тобою. Але коли до мене зненацька підходять чи торкаються, я сприймаю це як загрозу. Бо там, де я був/ла, я мав/ла реагувати на всі звуки та доторки, щоб бути в безпеці. Тому деякий час я можу різко реагувати. Поки я не люблю сюрпризів, попереджай мене, будь ласка.
Коли на підлозі я наступаю на іграшки, у мене відчуття, наче я знов на війні й саме зараз щось може вибухнути. Тому я можу різко реагувати. Ти знаєш, що я був/- ла на війні. Це дуже непросто, і мені складно пригадувати те, що зі мною відбувалося. Але іноді спогади самі виникають. У цей час я можу бути дратівливим/ою чи сумним/ою. Наче я знов перемістився/лася на війну. Мені потрібен час, щоб повністю повернутись додому, до вас. Ти можеш мені допомогти, якщо в цей момент покажеш табличку «Ти вдома» чи деякий час пограєш сама».
Поясни, що іноді тобі складно заснути, часом можуть снитися страшні сни. І раптом дитина почує вночі твій голос чи вигуки, хай пам'ятає, що це нормально.
Не починай складну розмову з дитиною на ніч. Уважно спостерігай за дитиною. Якщо помічаєш, що вона відвертається, плаче, завмирає (м’язи напружуються), часто змінює пози, — це сигнали, що розмову варто припиняти. Можеш сказати: «Дякую за розмову. Якщо захочеш — ми до неї повернемось. Хочеш обійнятись? Давай “п'ять”, а тепер нам час грати/їсти/розважатись». Обов'язково перефокусовуй увагу на те, що будете робити далі.
Ти можеш помітити, що дитина водночас пишається тобою й соромиться. Такі різні почуття — нормальні. Вона, як і ти, звикає до того, що ти поруч, і до того, як змінилося її життя. Розкажи дитині, як вітатись з ветеранами, як висловлювати подяку (прикладати руку до грудей, казати: «Дякую за службу»). Це транслюватиметься і на стосунки з тобою.

Дитина молодшого шкільного віку через свої вікові особливості може дуже чутливо сприйняти твоє повернення зі служби. Намагайся бути з нею максимально щирим/ою, розповідай про свої плани та зміни в родині, щоб дитина почувалась залученою до них. І неодмінно нагадуй, яка вона важлива для тебе, як ти її любиш; як сумував/ла на службі і як радієш, що тепер ви поряд.