Як говорити про свій стан з дитиною підліткового та передпідліткового віку — від 10 до 17 років
Ти можеш сприймати підлітка/у чи передпідлітка/у як дорослого/у й вимагати від нього/неї відповідних реакцій, дій та відповідальності. А ще — очікувати його/її розуміння й допомоги. Які вікові особливості цього віку і як порозумітися з підлітком/ою, якщо ти звільнився/лася зі служби й повертаєшся до родини?
Світлана Ройз
Авторка, дитяча сімейна психологиня
Олеся Скорик
Редакторка
Ця стаття — частина циклу статей про те, як говорити з дітьми про твій стан після повернення до цивільного життя.
Тому обирай статті для того, щоб дізнатись детальніше які важливі вікові особливості врахувати, щоб поділитись своїм досвідом служби та повернення з дитиною раннього молодшого віку, дошкільного віку та молодшого шкільного віку. Окрім цього, маємо додаток із практичними порадами та інструментами, які можуть стати в пригоді під час твого спілкування з дитиною.
У підлітковому й передпідлітковому віці дитина зміщує фокус авторитетності на референтну групу, тобто з близьких дорослих — на тих, кого обирає для себе авторитетними. Завдання дитини — відчути своє місце серед групи й зайняти його. Самооцінка передпідлітка/и й підлітка/и надзвичайно крихка. Він/вона чутливий/а до будь-яких оцінок.
У цьому віці відбувається перебудова майже всіх систем:
На фізичному рівні:
● перебудовується моторний апарат — ми очікуємо від дорослої дитини координації рухів, а саме зараз вона не може володіти своїм тілом, тож буде проявлятись недостатня координація (дитина може все випускати з рук, проливати, не відчувати «габаритів» тіла);
● кровоносні судини ростуть повільніше, ніж серце, і це провокує функціональні зміни в серцево-судинній системі; дитина часто відчуває втому, головні болі;
● відбуваються гормональні зміни, що призводять до більшого збудження, агресивності; діти можуть переживати надмірну чутливість, настороженість, розлади сну, перепади настрою від збудження та ейфорії до апатії; мозок підлітка з нормотиповим розвитком схожий на мозок людини, що живе в стані хронічного стресу.На емоційному та психологічному рівні:
гормони провокують надмірну чутливість до всіх зовнішніх подразників
За своїми проявами підліткова криза може бути схожа на кризу 3 років — з негативізмом, знецінюванням, норовливістю. Передпідлітки та підлітки рідко задоволені своїм тілом. Вони пов’язують із красою та гармонійністю тіла відчуття успішності чи неуспішності, і всі жарти про їхнє тіло сприймають болісно.
Діти цього віку загалом дуже чутливі до всіх проявів гумору і можуть чути насмішку в жартах. Вони перебувають на межі: ще не стали дорослими, але вже перестають відчувати себе дітьми. Такий стан максимальної вразливості проявляється в їхніх діях та реакціях.
Пік підліткової кризи (13 —14 років) може проявлятись і в різкій зміні інтересів, і в змінах у мотивації. У цей період здебільшого знижується успішність у навчанні. Дітям складно обробляти великі обсяги інформації, порушуються їхні процеси запам’ятовування. Вони можуть забувати про розмови, що відбулися. А оскільки функції контролю знижені, то й порушувати домовленості.
Підліткова криза проходить у двох формах:
Основні потреби цього віку — повага, визнання, приналежність, відчуття авторитетності. Підлітки відчувають себе суб’єктивно одинокими, свої невпевненість, почуття провини та сором ховають за зухвалістю.
Одне із завдань підліткового віку — проявити свою незалежність від дорослих, знизити прояв авторитетності та впливу від них, адже дітям може бути складно проявити свої справжні почуття.
Як налагодити спілкування з дитиною (перед)підліткового віку
Підліток/ка чутливий/а до стану інших, але водночас йому/їй може бути складно інтерпретувати емоції та потреби інших і емпатійно реагувати. Пояснюй йому/їй, що відбувається з тобою і які маєш від нього/неї очікування.
Дитині важливо бути долученою до важливих подій у родині; знати, що відбувається, й мати свою відповідальність. Це прояв поваги до неї, що знизить відчуття відокремленості й самотності підлітка/и.
Підлітки зазвичай вибудовують кордони нетиповим способом: коли гучно слухають музику, розкидають свої речі по периметру своєї «зони контролю» тощо. Тому скажи, якщо гучні звуки можуть тебе дратувати, підсилювати головний біль тощо. Попередь також, що для тебе зараз важлива передбачуваність та можливість безпечно пересуватись по простору, і що, коли ти натрапляєш на щось неочікуване, це може посилювати твої емоції.
Говори з підлітком/ою прямо, не узагальнюючи; уникай висловів на кшталт: «Ти завжди так робиш». Якщо йдеться про розкидані в кімнаті речі, почни так: «Я зараз бачу, що твої речі в кімнаті…».
Кажи дитині, що вона для тебе важлива, що ти її не забув/ла. Їй потрібно це чути. Підліток/ка категоричний/а. Як і дитина наймолодшого віку, він/вона може сприймати все, що відбувається, егоцентрично. Він/вона потребує визнання. За своєю викличною поведінкою підліток/ка часто приховує вразливість і страх бути негідним/ою своїх близьких. Тому говори, чим у ньому/ній пишаєшся.
Можеш почати розмову з того, що шкодуєш, що так багато пропустив/ла в дорослішанні дитини, що тепер тобі потрібно знову її пізнати, бо зараз перед тобою вже не маленький/а син/донька. Запитай, яку музику слухає, які серіали дивиться, у які ігри грає дитина. Навіть якщо тобі не подобається те, що він/вона обирає, вислухай без знецінення вподобань. Якщо у тебе є сили — грайте разом в настільні ігри. Навчи дитину того, що може бути їй цікаво та корисно. Зважай, що підлітки часто грають в ігри, де є елементи бою, дивляться фільми про військові дії тощо. Тому враховуй свій стан та сили, якщо вирішиш приєднатись.
Дорослій дитині важливо теж заново тебе пізнати. Подробиць про військові дії розповідати не варто, але поділись, що тобі допомагало, як ти сам/а міг/могла впоратись з тривогою, страхом, самотністю. Поговоріть і про те, що саме зараз, уже вдома, є для тебе викликом. Разом можете виписати все й подумати, що кожен може зробити, щоб усунути його чи зменшити вплив.
Обов’язково скажи, що думав/ла про дитину, але не завжди міг/могла бути в контакті. Тобі може здаватися, що підлітки мають розуміти такі речі, але їм, як і малечі, важливо їх чути. Подаруй дитині те, що вважаєш цінним; щось, що ти привіз/ла з собою, — шеврон, браслет тощо.
Попереджай, що можеш швидко втомлюватись і що за потреби ти чесно подаватимеш сигнал, коли тобі потрібно відпочити. Домовтесь про конкретні жести, які повідомлятимуть про твій стан, — коли потрібно усамітнитись, коли почуваєшся роздратованим/ою, коли потрібна допомога.
Підліток, що проживає свою кризу, може бути різким, висловлювати знецінення, наприклад, сказати, коли дратується: «Краще б ти не повертався/лася, я тебе ненавиджу». Знецінення — один з найбільш болісних проявів підліткового віку. Якщо ти чуєш такі слова, будь ласка, намагайся подивитись «за них». За цими словами можуть бути інші, як-от: «Я так на тебе чекав/ла, а зараз почуваюсь самотнім чи не відчуваю контакту», «Я втомився/лася хвилюватись» чи «Мені боляче не відчувати, що я для тебе важливий/а».
Розкажи, до чого взагалі чутливі ветерани, чим саме він/вона може допомогти. Поясни, що твоя нервова система й мозок звикли бути в режимі очікування небезпеки, і тепер потрібен час та зовнішні зусилля, щоб вони знов змогли дозволити розслабитись. Бо зараз деякі звуки, слова, жести, доторки можуть нагадувати тобі про те, що відбувалось на війні, і ти можете почуватись так, наче досі там. Тобі важлива передбачуваність, спокій та безпека, щоб «повернутись».
Дитині важливо бачити, що ти сам/сама робиш, щоб собі допомогти. Це буде важливим прикладом сили та зростання.
Дай дитині час, щоб вона звикла до твого нового статусу й до того, що ти вдома. Обговоріть, як тебе правильно називати (військовий/а, ветеран/ка тощо), як ви розподілятимете простір вашого житла з урахуванням потреб кожного. Адже дитині потрібно зрозуміти, що і як відбуватиметься далі.
Розкажи дитині, що стало причиною твого повернення. Також можеш пояснити, що тобі самому/самій складно до цього звикати; що потрібен час, щоб знов навчитись тих речей, які для дитини можуть бути звичними та простими.
Розкажи, що на війні змінюється відчуття важливого. Попередь, що твої слова «нічого страшного», «не зважай» не означають, що ти знецінюєш те, що з дитиною відбувається. Просто ти іноді порівнюєш те чи те з досвідом під час війни. Поясни, що упродовж служби твоєю родиною були побратими й посестри. Вони не стали важливішими за дитину. Але ви пройшли спільний досвід, що вас зблизив. Наголоси: ти впевнений/а, що з дитиною теж зможеш відновити чи зміцнити близькість.
Дитина, що дорослішає, сама в цей період складає плани на майбутнє, тому поділися з нею своїми, розкажи, як плануєш далі будувати своє життя.
Почитай разом з підлітком/ою книгу-комікс «Мій тато повернувся з війни». Вона допомагає зрозуміти психологічний стан чоловіка, який повернувся з війни, щоб сприяти його інтеграції в суспільство.
Якщо ти звільнився/лась за станом здоров’я або внаслідок поранення
Якщо батько/мати був/ла поранений/а під час участі в бойових діях, діти переживають через це цілу гаму емоцій. Вони можуть тобою пишатись і водночас соромитись. Їхнє хвилювання може проявлятись у відстороненості, а неможливість тобі допомогти та вплинути на ситуацію — у злості. Нормалізуй їхні почуття, скажи, що, напевне, на їхньому місці почувався/лася б розгубленим/ою і не знав/ла б, як реагувати. Запевни, що ти готовий/а відповісти на їхні запитання, а якщо потребуватимеш допомоги, то повідомлятимеш про це. Зверни увагу, що про допомогу дітей важливо саме просити, а не вимагати цього від них.
Якщо відчуваєш фізичний біль, коли до тебе торкаються, обов'язково скажи про це дитині. Їй може бути складно звикнути до цього, тому будь терплячим/ою.
Якщо переживаєш дезорієнтацію в середовищі, попередь сина чи доньку, що тобі може бути потрібна допомога, щоб зорієнтуватись в часі та просторі.
Якщо в тебе бувають нічні жахіття, поясни, що так твоя нервова система намагається опрацювати те, що з тобою відбувалось, і вночі уві сні може повторювати ті чи ті події. Раптом ти будеш ходити по квартирі й дитина почує стогін чи крик, заспокой її й запевни, що ти в безпеці й намагаєшся подолати наслідки стресу.Якщо ти звільнився/лася за віком
Дитина, що сама переживає зміни, може насторожено ставитись до змін навколо неї. Вона може боятись змін, зокрема дорослішання; відчувати твій стан, але бути не в змозі пояснити його собі.
Якщо ти повернувся/лась додому після звільнення зі служби за віком, поговори з дитиною про вік загалом. Розкажи, що в кожному віці є свої завдання, що ти зараз завершив/ла один етап (як дитина, наприклад, етап молодшого дитинства) і тепер маєш знайти себе в новому. Підкресли подібність станів — твого й дитини. Так, у тебе, як і в неї, може бути багато невідомого. Ти часто можеш почуватися невпевнено, як, можливо, і дитина зараз.
Намагайся не спрямовувати весь свій час, увагу та відчуття реалізації на дитину. Після того, як вона багато часу проводила без тебе, зокрема під час переживання своєї кризи, зараз це може викликати супротив.
Стань прикладом піклування про себе, своє здоров’я та розвиток, адже це стане внеском і в розвиток мотивації підлітка/и чи передпідлітка/и. Але це має бути заохочення прикладом, а не примусом.Якщо ти багатодітний/на ветеран/ка
Якщо у твоїй родині є кілька дітей, у кожного будуть свої потреби, емоції та запитання щодо твоєї служби та повернення додому. Розмовляти можеш разом з усіма дітьми та окремо з кожним/ою.
Якщо батько повертається після народження третьої дитини, старша дитина адаптується одразу і до появи немовляти, і до зміни ролей у родині, і до повернення батька. Вона може не проявляти ревнощів, а маскувати їх.
Незалежно від віку дитини, поговори з нею про те, що зараз змінюється в вашому житті. У неї можуть бути сподівання, що батько тепер мав би проявляти їй більше уваги до неї, і розчарування, коли той виявиться залученим тільки в піклування про малюка.
Старша дитина може реагувати на народження немовляти регресом, тобто поводитись, як дитина меншого віку. У цей період їй важливо чути, якою вона була у віці немовляти, а також — як ти шкодуєш, що не міг бути з нею, поки був на службі. Намагайся задовольнити таку її потребу.
Щодо сімей, у яких є більше ніж одна дитина, працює одне загальне правило: можна долучати дитину до допомоги, але вона не має ставати тато/мама-замінником.Якщо ти звільнився/лася для догляду за родичами
Якщо в родині відбуваються важливі зміни та серйозні події, дитину важливо до них долучати. Розкажи їй, що відбувається, зокрема поясни, чому ти повертаєшся і як тепер зміняться побут вашої родини через те, що ти маєш доглядати близьку людину з інвалідністю. Також поговоріть про очікування, які маєш до дитини у зв'язку зі своїм поверненням та обставинами, що виникли.
Якщо ти розумієш, що не зможеш приділяти увагу дитині, скажи, що шкодуєш про те, що навіть після повернення маєш бути зайнятий іншими справами. Але натомість домовтеся про справи й час, який можете проводити разом.
Підлітковий вік — непростий етап для дитини, коли вона потребує особливої підтримки близьких дорослих. Твоє повернення може стати додатковим викликом. Намагайся з розумінням ставитися до потреб дитини, будь з нею максимально чесним/ою і відкритим/ою, щоб ви допомогли один одному прожити ці непрості періоди в житті кожного.
Як проводити дозвілля з дитиною? Як розпочати розмову на складу тему? Матеріал із інструментами та ідеями простих спільних дій, розваг, ігор для дітей.
Як можуть поводитися та що відчувати дошкільники і як обговорювати з ними твій досвід та повернення додому?
Залежно від обставин твого повернення до цивільного життя, ти можеш мати різні емоції та почуття. Розповідаємо, якими вони можуть бути та як можна із ними впоратись.