Ця стаття — частина серії статей, де ми розповідаємо про те як можна пояснити свій психоемоційний стан лікарю або лікарці, залежно від твого досвіду повернення.

Коли ти звертаєшся до лікаря та лікарки, психолога чи психологині або до психотерапевта чи психотерапевтки, тобі може бути складно зрозуміти, що саме їм важливо почути про тебе, твій досвід і стан зараз. Ти можеш не розуміти, чому потрібно розповісти про свій настрій або емоції чи почуття навіть на прийомі в сімейного лікаря або сімейної лікарки. Але на твоє фізичне здоров’я також може впливати психоемоційний стан і побут та той досвід, який ти пережив/ла та переживаєш. Тому навіть під час консультації лікаря або лікарки щодо фізичного здоров’я, згадай про те, що ти є ветераном або ветеранкою і маєш бойовий досвід. Під час консультації як у фахівця чи фахівчині з психічного здоров’я, так і в сімейного лікаря чи будь-якого іншого лікаря чи лікарки з фізичного здоров’я розкажи, як ти почуваєшся, що відчуваєш після повернення до цивільного життя, як тобі зараз дається спілкування з рідними та як виглядає твій вільний час. Ця інформація дасть фахівцю або фахівчині змогу краще зрозуміти твій фізичний та психоемоційний стан, щоб відтак урахувати це під час діагностування, створення плану лікування або скерування до суміжних фахівців.
Детальне обговорення твого стану й емоцій також може допомогти краще вибудувати стосунки з лікарем або лікаркою, сформувати довірливе й підтримувальне партнерство, яке сприятиме твоєму відновленню та реабілітації. Лікар та лікарка і пацієнт та пацієнтка найкраще співпрацюють, якщо ти готовий/а ділитися сумнівами, говорити лікарю або лікарці правду й узяти на себе частину відповідальності за твої кроки на шляху лікування. Говорити про свої страхи та переживання, почуття та емоції важливо, адже якщо ти мовчиш, то лікар або лікарка ніколи не здогадається, що тебе турбує і як вони можуть допомогти тобі саме в цей момент.

Яким може бути твій стан, якщо ти звільнився або звільнилася за віком

Під час першої зустрічі з лікарем-терапевтом, сімейною лікаркою або ж з психологом або психотерапевткою розкажи про причини свого звільнення зі служби, згадай той досвід, який ти пройшов або пройшла, і те, як почуваєшся зараз. Наприклад, зауваж, якщо у твоєму тілі та організмі відбулись якісь зміни за час служби, якщо за останні кілька років ти став/ла гірше засинати та прокидатись під час сну, швидше втомлюватися від фізичних навантажень, відчувати болі в спині або частий головний біль. Згадай і про те, яким був твій стан здоров’я до служби. Можливо, ти мав або мала якісь скарги раніше. Особливу увагу звертай на те, чи погіршились ці скарги та стани під час служби або після її завершення. Адже лікарю або лікарці може бути важливо зрозуміти, які зміни у твоєму здоров’ї можуть бути пов’язані з віковими змінами, а які є наслідками участі в бойових діях або загалом служби. Також скажи, чи ти звертався або зверталася по медичну допомогу під час служби, з якими скаргами, яким було твоє лікування і який його результат.
Твоє повернення до цивільного життя може супроводжуватись різними почуттями та емоціями — як позитивними, так і негативними. І це нормально. З одного боку, ти можеш радіти, що знову маєш можливість проводити більше часу з родиною, із близькими; відчувати полегшення, що більше не перебуваєш безпосередньо в зоні бойових дій і маєш можливість відновитись, пройти лікування, покращити своє фізичне здоров’я. А з другого — відчувати горювання за близькими або побратимами/посестрами, проживати провину вцілілих та перейматись, що зробив/ла недостатньо для порятунку тих, хто був поруч. Ти можеш злитись через несправедливість встановлених правил щодо завершення служби або через те, що твоє фізичне здоров’я вже на таке, яким було раніше.
У цей період ти схильний або схильна відчувати розгубленість та непевність щодо свого цивільного життя. Адже ти не лише змінюєш статус з воїна на ветерана або ветеранку, але й починаєш новий етап свого життя. Це може передбачати зміну роботи або загалом роду занять та зайнятості, збільшення кількості вільного від роботи часу тощо. Окрім того, ти повернувся або повернулася в цивільне життя, яке могло змінитись за час твоєї відсутності. Навіть якщо обставини залишились тими самими, ти — вже інший/а і наново звикаєш до маршрутів поруч з домом, людей на вулиці та інших звуків, ніж ти чув/ла під час служби. Така розгубленість, особливо в перший час після повернення, є очікуваною.
Твої стосунки з близькими та друзями також могли змінитись після повернення, адже на ваше спілкування можуть впливати твій настрій, почуття та стан. Ти також можеш відчувати, що близькі не розуміють тебе, оскільки не мають твого досвіду. Окрім цього, за час твоєї служби родина могла створити нові правила, новий розподіл ролей, і зараз вам потрібно деякий час, щоб налаштувати свій побут та спілкування так, як буде комфортно всім. Лікарям та лікаркам та психологам і психологиням може бути важливо почути про твої стосунки з близькими, дізнатися, чи є тобі до кого звернутися під час лікування або відновлення, якщо потрібна буде підтримка.
Поділись зі своїм сімейним лікарем або психологинею всім, що ти відчуваєш, це допоможе їм краще розуміти, яку підтримку вони можуть тобі запропонувати.

Поділись із фахівцем або фахівчинею, як зараз минає твій типовий день:

Тобі не завжди може комфортно відкриватись лікарці або психологу, але так ви разом налагодите ефективну співпрацю, щоб покращити твоє фізичне та психологічне здоров’я.

Пам'ятай: для фахівця має бути важливе все, що стосується тебе.