Ця стаття — частина серії статей, де ми розповідаємо про те як можна пояснити свій психоемоційний стан лікарю або лікарці, залежно від твого досвіду повернення.

Реабілітація передбачає активну участь пацієнта або пацієнтки в цьому процесі, так зване повне занурення. Різні твої переживання часто можуть шкодити реабілітації, що неодмінно відображається на її ефективності чи якості результатів. Мова про, наприклад, переживання щодо проходження проміжного ВЛК, ситуації на фронті, здоров'я побратимів/посестер тощо. Часто психоемоційний стан залежить і від наявності больового синдрому чи якості та тривалості сну.
То коли варто почати говорити про це? Як на старті реабілітаційного циклу на етапі первинної оцінки, так і в лікувально-відновлювальному процесі. Говорити можеш із будь-ким з мультидисциплінарної команди з реабілітації.
Власне реабілітація починається з оцінювання пацієнта або пацієнтки та їхнього рівня функціональності. Окрім аналізів та додаткових оглядів, ти обов'язково проходиш інтерв'ю з кожним членом з реабілітації окремо. Мета — оцінити твій стан здоров'я та рівень функціональності зараз, що й буде точкою відліку. На цьому етапі також аналізуватимуть психоемоційний стан: розпитуватимуть тебе про наявність та рівень болю, якість сну, харчову поведінку, переживання, наявність та наслідки легкої черепно-мозкової травми, досвід служби тощо. Можуть запропонувати різні опитувальники відповідно до клінічної настанови з реабілітації після травматичного ушкодження та інших стандартів лікування.

Чому важливо говорити про досвід участі в бойових діях і про психоемоційний стан

Ти можеш не розуміти, чому важливо розповідати про свій настрій та/або емоції й почуття навіть на прийомі у сімейного лікаря або сімейної лікарки. Але твій психоемоційний стан, побут та той досвід, який ти пережив/ла та переживаєш, можуть впливати й на твоє фізичне здоров'я, і навпаки — твій фізичний стан може впливати на психоемоційний. Це взаємопов'язані процеси.

Саме тому навіть під час консультації в лікаря або лікарки щодо фізичного здоров’я згадай про те, що ти є ветераном або ветеранкою, і скажи, якщо маєш бойовий досвід. Окрім цього, як під час спілкування з фахівцями та фахівчинями з психічного здоров’я, так і з фахівцем або фахівчинею з реабілітації, фізичним терапевтом або лікаркою розкажи про те, як ти почуваєшся, що відчуваєш після повернення до цивільного життя, з якими викликами стикаєшся в побуті, як відбувається твій процес адаптації після лікування або операцій, з ким ти зараз живеш і спілкуєшся, як виглядає твій вільний час тощо. Уся ця інформація дасть фахівцю або фахівчині змогу краще зрозуміти твій фізичний та психоемоційний стан і допоможе врахувати це під час створення плану лікування та реабілітації або скерування до суміжних фахівців або фахівчинь.

Щире спілкування також сприятиме побудові довірливих та підтримувальних партнерських стосунків з лікарем або лікаркою, а відповідно й твоєму відновленню та реабілітації.

Що ти можеш відчувати, якщо звільнився або звільнилася після поранення

Участь у бойових діях, як і характер служби, можуть впливати на здоров’я. Наприклад, окрім поранення, після участі в бойових діях можуть загостритися чи перейти у хронічну фазу інші захворювання. Так, основний діагноз чи захворювання часто супроводжують гепатит, виразка, гастрити, інфекційні захворювання тощо. Лікар або лікарка має докладно опитати тебе не лише про особливості теперішнього стану, а й про минулі захворювання, які можуть вплинути на лікування та одужання.

Під час першої зустрічі з лікарем-терапевтом, спеціалізованою лікаркою, психологом або психотерапевткою поділись із ними тим, які поранення, травми або стани тобі вже діагностували раніше. Це могло бути як до служби, так і після. Якщо в тебе є виписки, лікарські висновки та попередні плани лікування, також поділись із ними з фахівцем або фахівчинею, адже так вони отримають повну картину твого фізичного стану й краще розумітиме, на що звертати увагу під час вашої спільної роботи. Добре, якщо в тебе є окрема тека з усіма зібраними за час лікування та реабілітації документи. Вони допоможуть усім наступним лікарям та лікаркам бачити динаміку твоєї реабілітації після поранення або травми.

Також поділись тим, що зараз тебе найбільше турбує у твоєму стані після поранення, травми або лікування — як у фізичному, так і в емоційному. Наприклад, чи переймаєшся ти через втрату функціональності й те, що не можеш виконувати звичні для тебе раніше речі. Або наразі найбільшим викликом для тебе є прийняття змін у тілі, які відбулись внаслідок поранення. Ти також можеш відчувати певну втрату сенсів, які мав раніше, адже твоє тіло та життя змінилось, і тобі важливо зрозуміти, що далі. Якщо ти поділишся з фахівцем або фахівчинею своїми переживаннями, це допоможе їм разом з тобою вибудувати ефективний у твоєму випадку план підтримки.

Твій стан після поранення, втрати зору або слуху, ампутації можуть супроводжувати різні почуття й емоції, і це нормально. Також на твої емоції та відчуття здатні впливати суто фізичні чинники. Біль або проблеми зі сном чи харчуванням можуть спричиняти роздратування, гнів, агресію.

Якщо ти підтримуєш зв’язок зі своїми побратимами та посестрами, твої емоції та самопочуття можуть змінюватись залежно від їхніх успіхів та невдач, а загибель когось із них здатна спричинити тяжкі емоційні переживання — горювання, почуття несправедливості або провини.

Ти також можеш відчувати цілий спектр емоцій у дату свого поранення. Адже це був день, коли твоє життя та тіло змінилось. Водночас це день, коли ти вижив або вижила. Ти можеш хотіти провести його наодинці або обговорити свої переживання з близькими або друзями.

Після повернення та за час відновлення й реабілітації могли змінитися й твої стосунки з близькими та друзями. Ти пережив/ла досвід, якого часто немає в колі твого спілкування, тож ти можеш відчувати, що вони тебе не розуміють. Окрім цього, після ампутації або втрати зору або слуху і тобі, і твоїм близьким потрібен час для того, щоб налаштувати зручні умови побуту — від пересування по квартирі й дому й до адаптації туалету або ванної кімнати до твоїх потреб і можливостей. Лікарям та психологиням важливо почути про твої стосунки з близькими та дізнатися, чи є тобі до кого звернутися під час відновлення та реабілітації. Також фахівці та фахівчині можуть порадити, як облаштувати комфортний для всіх побут.

Ти також можеш відчувати розгубленість та непевність щодо свого цивільного життя. Адже навіть після реабілітації або лікування можеш не мати можливості або й бажання повернутись до попередньої роботи. Якщо ти вже знаєш, чим хотів або хотіла б займатись у цивільному житті, також поділись цим зі своїм лікарем або лікаркою чи протезистом/кою, адже це може впливати на те, які варіанти протезів тобі запропонують.

Якщо хочеш або маєш потребу змінити місце проживання, наприклад, переїхати в місто або навпаки — у село, теж розкажи про це лікарю або лікарці Тоді вони зможуть адаптувати план реабілітації та протезування до твоїх планів і порадить фахівців для подальшого лікування або оглядів поруч.

Поділись із фахівцем або фахівчинею, як зараз минає твій типовий день:

За потреби фахівець або фахівчиня може внести корективи у твій режим, щоб він якнайліпше сприяв твоєму відновленню.

Ти можеш мати різну мотивацію для лікування та реабілітації — бажання повернутись до цивільної роботи, проводити більше часу з родиною та дітьми, бути опорою та підтримкою для своїх близьких або друзів тощо. Поділись зі своїм сімейним лікарем або психологинею всім, що ти відчуваєш, щоб вони краще розуміли, яку допомогу можуть тобі запропонувати і як підтримати твою мотивацію під час реабілітації.

Звісно, тобі не завжди може бути комфортно розкриватись лікарю або лікарці, психологу або психологині, але саме щирість і відкритість під час взаємодії допоможуть вам разом налагодити ефективну співпрацю та покращити твоє фізичне та психологічне здоров’я.

Пам'ятай: для фахівця та фахівчині має бути важливо все, що стосується тебе.